Преподобного Макарія Олександрійського,
авви Нітрійського,

Правило для монахів¹

1. Воїнам Христовим та̀к належить спрямовувати свої, – такі, що містять у собі найдосконалішу любов, – кроки, Бога шанувати всією душею, і всім серцем, і всією своєю силою² (Мк. 12, 30).

2. Між собою взаємно майте на меті найдосконалішу покору, миротворці, лагідні, розважливі, не пихаті, не свавільні, не пліткарі, не насмішники, не багатослівні, не самовпевнені, не такі, що собі догоджають, а Богу, Якому служите Христом; не такі, що прагнуть до лихослів'я, а такі, що не говорять нічого, крім того, що є благо; на послужливість не гайні, до молитви прихильні, в смиренні досконалі, на послух підперезані, до неспання ревні, в пості радісні.

3. Хай³ ніхто не вважає себе більш праведним, ніж інший, та кожний хай себе нижчим кожного вважає, бо кожний, хто підноситься, буде понижений, а хто понижується, буде піднесений (Лк. 14, 11).

4. Настанову старця як засіб до спасіння приймай; без ремства будь-яку роботу виконуй; без заперечення проти настанови виконуй.

5. Себе не звеличуй, ані високо цінуй виконання якоїсь корисної справи; отриманню будь-якої користі не радій та втратою не засмучуйся.

6. Хай тебе не ваблять будь-які мирські стосунки, та всяка розрада хай припиняється в келії. Келію неначе рай держи; духовних братів твоїх розраховуй мати за вічних родичів.

7. Ігумена монастиря страшися наче Го́спода, шануй наче батька. Подібно також належить шанувати всіх братів, з якими й ти сподіваєшся бачити славу Христа.

8. Не зненавидь тяжку працю (Сир. 7, 15⁴). До неробства також не прагни. Неспаннями втомлений, працею сумлінною знесилений, такий, що пересувається ніби в напівсні, зморений постелі твоєї діставайся, і віруй, що із Христом спочинеш.

9. Напрямок монастиря понад усе шануй. Хто цей напрямок як істину частіше відстоювати ухвалить, той щедрішу дістане милість від Христа.

10. Зранку наказую повчання⁵ провадити братам безперервно до другої години⁶; якщо все ж таки з'явиться якась підстава, з якої доведеться пропустити повчання, то тоді слід, хоча б до певної міри, виконати його вже серед громади.

11. Після ж другої години хай кожен за роботу свою береться аж до години дев'ятої, аби, як каже святий апостол (Флп. 2, 14), без нарікання виконувати будь-яку доручену справу.

12. Якщо ж хтось почне нарікати або виявиться схильним до суперечок, або прагнутиме до чогось супротивного наказам, той, по заслузі зваблений, згідно з розсудом старця або з мірою своєї провини, та̀к довго хай відлучається⁷, аж поки або про характер своєї провини довідається, або покаянням себе смирить та приведе до послуху; тож хай зваблений більше не наважується будь в чому знову відхилятися.

13. Якщо якийсь брат або браття в храмі служать, або в келіях перебувають, та все ж мають хибні погляди, то кожний, хто з ними погодиться, буде заслуговувати на осуд⁸.

14. Близько часу молитви слід подавати сигнал; якщо хтось, при цьому спонуканні, не відразу полишає всяку справу, то він вже близький до вигнання геть, аби усоромився; бо жодна річ не повинна мати перевагу перед молитвою.

15. Труд же Богу браття піднесуть кожний осібно, коли будуть шанувати нічні Літургії⁹, де всі збиратимуться, аби не стати недостатніми. Всякий, хто отягчається дрімотою хай назовні виходить; хай розмовами не захоплюється, а незмінним негайно повертається до справи. В зібранні ж, коли воно уповні збереться, слухачі завжди до Святого Письма хай удаються та мовчання зберігають.

16. Слухачів вартує і те, як брат, – котрий в якості кари за будь-яку провину показується чи то виявляє себе, – терпіння тримається та не відповідає тим, які його осуджують, але принижує себе відносно будь-кого згідно з настановою Го́спода, яка говорить: Бог гордим противиться, смиренним же дає благодать¹⁰ (Як. 4, 6), та хто понижується, той піднесеться¹¹ (Мтв. 23, 12).

17. Хто ж частіше зваблюється й себе не виправляє, той хай призначається стояти останнім в порядку розміщення¹². Якщо ж котрийсь і таким чином не виправиться, то хай вважається за стороннього, хай буде тобі як поганин і митар (Мтв. 18, 17), як сказав Господь.

18. Особливо за трапезою нехай ніхто не розмовляє, окрім хіба того, хто керує або того, хто про щось буде запитаний.

19. Нехай через своє знання або красномовність ніхто себе не звеличує, але, через смирення та послух, нехай тішиться Господом.

20. Дотримуйтесь гостинності (Рим. 12, 13) задля кожного; не відвертай очей, ані відсилай нужденного з порожніми руками, аби одного дня Господь як подорожній або нужденний не прийшов до тебе і не заскочив тебе таким, що вагається та байдужим; тож до кожного привітним себе являй та стався сумлінно.

21. Зазнавши кривди – мовчи. Сам кривди не припускайся, а зазнавши її маєш терпіти. Хай не ваблять тебе пусті поради, але особливо у Христі дужче укріплюйся. Не май нікого за родичів більш близьких, ніж ті брати́, які з тобою в келії перебувають.

22. Коли заради речей насущних, які знадобляться, з монастиря по двоє або по троє браття виходять, то це належить робити таким з них, котрі заслуговують на довіру, котрі до страху Божого у собі прагнення мають та не мають на меті багатослівність або обжерливість.

23. Тому, якщо хтось з миру в монастир вступити вирішить, то такому зачитується монастирське Правило й, притім, показуються всі відправлення монастиря. Тільки той, хто покірливо візьме на себе все почуте й побачене, хай гідно приймається братами до монастиря.

24. Бо ж якщо хтось захоче розмістити в своїй келії якесь майно, той за трапезою має представити його перед очі всіх братів, як і в Правилі написано. Хто підтриманий буде не лише щодо майна, яке представив, але також і щодо себе само́го, той пізніше визначиться. Бо ж навіть якщо раніше щось роздав нужденним або, вселяючись до келії, щось пожертвував братам, то, все ж, сам по собі, він ще не є прийнятий, оскільки дещо ще утримує в своєму розпорядженні.

25. І якщо по закінченні третього дня через якусь спокусу забажає звідти¹³ вийти, то не має зовсім нічого отримати назад, хіба лише одяг, в якому прийшов. Якщо ж хтось падінням пішов, то ніхто не має привласнювати його майна. Якщо ж він сперечатися вирішить, то тоді йому має бути зачитане Правило; і засмутиться потворно, і відступиться зніяковілий, бо й те, на підставі чого домагається повернення втраченого майна, буде зачитане.

26. Отже, якщо якийсь брат будь-чому згрішить, то молитвою хай утримується та постами хай розпинається. Якщо ж, перед усіма братами повергнений, прощення попросить, то має бути прощений.

27. Та якщо зволить уперто триматися своєї безсоромності та гордині і скаже: „Так я залишатися не можу, але отримаю мою хатинку й піду, як тільки схоче Господь”, то, котрий би з братів такі його слова́ не почув раніше, хай повідомить ігумена монастиря, а ігумен – авву. Авва ж нехай в присутності всіх братів перебуває і велить тому́ явитися, і гілки на різки очищає, і молитва нехай чиниться, і так той повертається до спілкування. Бо ж якщо хтось зовсім не виправляється вченням, тоді готуються різки.

28. Бо ж якщо через падіння якийсь брат забажає вийти з монастиря, то не має зовсім нічого отримати назад, хіба лише якийсь найганебніший одяг, та без Причастя, як невірний, нехай собі йде. Бо ж тихі та мирні здобувають Царство Небесне і до синів Всевишнього долучаються (порівн. Мтв. 5, 9; 11, 12), й дорогоцінні та сяючі вінці отримають; сини ж темряви до зовнішніх мук підуть. На кого погляну, говорить Господь, хіба не на впокореного і мовчазного і того, що тремтить перед Моїми словами? (Іс. 66, 2).

29. Ті, хто в четвертий або шостий день¹⁴, коли вони припадають на свято, не послаблюють посту, вважаються за спільників Юди, котрий зрадив Христа.

30. Те також вартує уваги, аби ніхто в межах монастиря не займався мистецтвом, хіба лише той брат, чия віра була випробувана, котрий заради бла́га та через нужду монастиря займався б цим, якщо зможе подібну роботу виконувати.

Послання преподобного Макарія,
адресоване монахам¹⁵

Велика кількість дров розводить великий вогонь; надмір же їжі відпускає на волю похіть. Найзгубніша хіть – пристрасть до їжі й непослух породжує смерть. Черево, яке зазнає нестачі під час молитов, пильність зберігає та вінець для душі здобуває; черево ж наповнене до найміцнішого хилить сну. Око вабкого до їжі вишукує застілля, око ж мудрого у здержливості вправляється. Боязкий солдат полохається з-за сигналу сурми́, який означає битву; і вабкий до їжі, якщо постанову про піст почує, неохоче підкорюється. Вогонь, коли послабиться, то може знову постати, якщо отримає поліно; і вже начебто приборкана похіть знов постає через ситість. Не жалій ті́ла, якщо, втомлене, воно втратить силу: кінь, добровільно скудний тілом, і вершника ніколи не скидає. Хіть горла є матір'ю похоті. Олія підтримує світло лампади, і розмова з жінкою запалює вогонь пристрасті. Жіноча врода – стріла грізна; рану душі́ завдає. Немов отрути уникай розмови з жінкою, якщо непорочним бути бажаєш; бо ж дійсно в них¹⁶ є найпаскудніша звіри́на отрута. Безпечніше наближатися до палаючого вогню, аніж до молодої жінки. За́молоду остерігайся натиску похоті та розмови з жінкою. Ті, котрі наповнюють черево та, притім, обіцяють дотримуватися непорочності, брешуть самі собі. О́браз жіночої вроди сильніше за бурю топить. Жіноча принадливість, якщо хоча б одного разу розсудливість розтопче, то вже переконує нехтувати нею взагалі¹⁷. Як, якщо хтось соломою намагається затримати пожежу, то тільки посилює полум'я, так і пам'ять про жінку розпалює неослабну похіть. Як переповнений корабель тоне під натиском хвиль, так і монах, який багато має, не спасеться. Монах, який нічого не має, – борець нездоланний; монах, який нічого не має, – бігун стрімкий, швидко нагород покликання досягає. Користолюбний монах про роботу не дбає; монах же, який нічого не має, після роботи упорядкований молитвами та читанням, відпочиває. Користолюбний монах збирає собі гнів Божий до дня покари; монах же, який нічого не має, збирає для неба (порівн. Мтв. 6, 19-21) та, разом із Янголами, принесе хвалу Богу. Похвала монахів – терпіння їхніх тіснот. Похвала монаха – довготерпіння з любов'ю. Похвала монаха – не мати жодної речі життя теперішнього. Похвала монаха – неспання та сльо́зи в молитвах. Похвала монаха – лагідність та спокій се́рця. Похвала монаха, коли він полюбить Го́спода всім серцем і ближнього свого полюбить, як самого себе (Мтв. 22, 37, 39). Похвала монаха – помірність в їжі та в говірливості язика. Похвала монаха, коли він ближнього свого, як самого себе, терпить. Похвала монаха, коли його слова́ його ділам відповідають. Похвала монаха, коли він залишається на своєму місці та туди й сюди не тиняється. Похвала монаха – довготерпіння. Як світоч серед темряви, як сяюче сонце, так монах розумом розсудливим та серцем пильним на час спасіння свого. Як вантаж солі пригнічує людину малосильну, так дрімота пригнічує монаха. Як колючки та те́рни шкідливі для доброї землі́, так негідні помисли шкідливі для се́рця монаха. Як міль ушкоджує вовняні речі, так чвари – ду́шу монаха. Відмовся приймати участь в розмові з жінками, аби не відлучитися від Царства Божого; та не смій говорити: „Ось, я розмовляю з жінкою та все ж залишаюся чистим”. Монах розсудливий працює своїми руками і повсякденний прожиток собі добуває, та, як прибуток, набуває свої молитви та пости; якщо ж з іншого якогось джерела́ може отримати харч, то навіщо молитися та проводити ночі без сну? Тож нероба, як поганий наймит, нехай собі ні з чим¹⁸ йде, написано ж бо: Блаженніше давати, ніж бра́ти (Дії 20, 35). Отже, хто все вищеподане прочитав, той має це виконувати в Господі завжди.

Примітки:

¹ Український переклад „Правила” виконаний Євгеном Волохіним з латини.

² Тут і далі – жирним курсивом – цитати з Святого Письма, за винятком особливо зауважених випадків, в перекладі Рафаїла Турконяка.

³ Тут і далі – курсивом – слова́, яких немає в латинському тексті-джерелі, та які внесені до перекладу „Правила” з міркувань або надання тексту більшої ясноти, або більшої зграбності.

⁴ В Вульґаті це в 16-му вірші.

⁵ Лат. meditatio. Святитель Теофан Затворник в своєму „Тлумаченні 118-го псалма” пише: „Пригадую: ще для перших учнів святого Антонія було встановлено правило заучувати на спомин декілька псалмів одразу по приходу їх до пустині; потім прищеплювалося: коли ти в келії не зайнятий або йдеш кудись, то перечитуй завчені псалми. Це називалося повчання”. Оскільки преподобний Макарій Олександрійський безпосередньо належить до учнів преподобного Антонія Великого, то можна майже напевно стверджувати, що під латинським meditatio, в цьому контексті, маємо розуміти саме це Антонієве повчання.

⁶ Тривалість години в давнину варіювалася в залежності від пори року, оскільки і відрізок часу від світанку до заходу сонця (тобто день), і решта доби (тобто ніч) однаково поділялися на 12 годин. Таким чином, наприклад, денна година влітку була значно довшою, ніж взимку.
Судячи з цього розпорядження преподобного Макарія, просинання монаха має відбуватись на світанку.

⁷ Від Причастя.

⁸ Інакше кажучи, формальний духовний статус не є ознакою, за якою ми можемо будь-кому беззастережно довіряти й довірятися.

⁹ Лат. Missæ in vigiliis.

¹⁰ Переклад Івана Хоменка.

¹¹ Переклад Івана Огієнка.

¹² Лат. in ordine.

¹³ Очевидно, з монастиря.

¹⁴ Маються на увазі пісні дні – середа та п'ятниця, які й нині в деяких культурах є, відповідно, четвертим та шостим днем тижня.

¹⁵ Український переклад „Послання” виконаний Євгеном Волохіним з латини.

¹⁶ До чого (або до кого) са́ме стосується займенник, який стоїть тут в латинському тексті, – до розмов з жінками чи то безпосередньо до жінок, – визначити важко, та застереження преподобного Макарія, однак, доволі прозоре, хоча й не зовсім справедливе, бо, насправді, жоден зовнішній чинник не має непокоїти нас більше, ніж наша власна порочність; тож найпаскудніша звіри́на отрута міститься не в протилежній статі, а в нас сами́х.

¹⁷ Лат. ipsam mentem contemnere, тобто, дослівно, нехтувати само́ю розсудливістю, само́ю по собі.

¹⁸ Дослівно – голий (лат. nudus).

© Є. В. Волохін, 2011